Карта поляка: шлях до Європи чи засіб тиску?

Не дивлячись на поширення в сучасному світі глобалізаційних процесів, питання національної самоідентифікації для більшості країн залишаються пріоритетними. Більшість з них намагаються вирішувати їх цивілізованим шляхом, однак деякі, з імперськими амбіціями, дедалі частіше звертають свої погляди в бік сусідніх держав. Бажання бути імперією за чужий рахунок доводить багатьох до неадекватної політики. Протягом останніх років набули поширення так звані «національні карти»: на території країн колишнього СРСР впроваджуються «карти поляка», працює над запровадженням аналогічного проекту Росія, свій етнос, який проживає на території Румунії, обробляє «картами угорця» сусідня Угорщина.

Починаючи з 2008 року, коли Польщею було прийнято Закон «Про карту поляка», вказаний документ вже отримали близько 40 тисяч наших співвітчизників (більше 10 тисяч щороку), посвідчивши таким чином свою приналежність до польського народу. При цьому, наші сусіди надають власникам цього документа права, практично співставні з правами польських громадян: безкоштовно отримати довгострокову мультивізу до РП; легально працювати на території РП без необхідності отримання дозволу на роботу; займатись в Польщі підприємницькою діяльністю на тих же підставах, що і польські громадяни; користуватись на безоплатній основі системою освіти на базовому, середньому та вищому рівнях на тих же підставах, що і польські громадяни, та одночасно звертатися за фінансовою допомогою та стипендіями; отримувати на безоплатній основі лікарську допомогу; в першочерговому порядку отримувати фінансові кошти, призначені на підтримку поляків за кордоном, з державного та місцевих бюджетів РП тощо. Після вступу в дію в квітні 2010 р. нового візового кодексу ЄС, віза категорії D, власниками якої є або можуть бути громадяни України, які мають карту поляка, дозволяє вільно пересуватись в межах зони Шенгена, тобто перетинати кордони 28 європейських держав.

Кандидатам на отримання вказаного документу треба лише підтвердити свою етнічну належність та пройти співбесіду в іноземних дипломатів на предмет знання польської мови, історії, культури та традицій. Однак, є ще простіший шлях, при якому наші громадяни на конкретних фактах мають довести польським дипломатам проведення діяльності в інтересах польського народу, і тоді іноземці охоче «закривають очі» на відсутність польського походження та знання мови.

На прикладі Хмельницької області, яка є одним з лідерів в Україні по кількості документованого «картами поляка» місцевого населення (близько 9 тисяч осіб), проілюструємо, як цілком безневинна, на перший погляд, забавка з національними картами, стала потужним інструментом впливу іноземної держави на українські реалії.

...В останні роки хмельницькі депутати кинулись наввипередки опікуватись справами місцевих поляків. То віддадуть в безоплатну оренду комунальне приміщення під «Польський дім», то перейменують одну з вулиць міста на честь польського діяча та швиденько профінансують з куцого місцевого бюджету відповідні витрати на її ремонт та інших прилеглих до «Польського дому» територій. Хмельничани лишень дивуються, звідки в їх обранців взялась така заповзятливість та оперативність, в той час як до інших, не менш важливих та актуальних для міста справ, депутатські руки роками не доходять. А депутати й надалі продовжують демонструвати дива активності: вже й за благоустрій польського кладовища взялися, паралельно відмовивши православній громаді в будівництві неподалік від нього церкви, готують документи по звільненню місцевої полонії від платежів за землю, на якій знаходиться «Польський дім», вишукують кошти на його ремонт...

Уважний читач вже здогадався, що не за спасибі стараються наші можновладці. В окремих з них вже з'явився бажаний документ з червоно-білим орлом на звороті (та сама «карта поляка»), інші, під завіряння польських дипломатів, стали в чергу за документом, хоча з дідів-прадідів є корінними українцями, а польську мову чули хіба що з телевізора. Діточки наших обранців потрохи влаштовуються у кращих польських вузах, і все як годиться – на бюджетній формі навчання. Їх татусі, отримавши владних польських покровителів, мріють про бізнес за кордоном, з'являються на офіційних раутах в оточенні польських дипломатів, звітуючи перед ними про свої «добрі» справи, виїжджають для консультацій за кордон.

Наші сусіди, прибалтійські держави та Білорусь, переконавшись на власному досвіді, що «карта поляка» поволі перетворилась на засіб створення на їх території механізмів зовнішньополітичного тиску, хутко взялись за внесення відповідних змін до власного національного законодавства, намагаючись уберегти своїх чиновників від зазіхань іноземної сторони. Румунія, лишень угорці ввели свою карту, пролобіювала через ЄС її заборону, мотивуючи це тим, що встановлення іноземною державою в односторонньому порядку привілеїв для окремих груп населення іншої держави, без врахування її думки, суперечить загальновизнаним принципам дотримання міжнародних зобов'язань.

І тільки Україна продовжує мовчки спостерігати за поступовим охопленням наших співвітчизників «картами поляка», які стають дедалі бажанішим документом, черги за яким починають нагадувати радянський дефіцит. Вже й Росія заявила про введення найближчим часом «карт співвітчизника» та наміри охопити ними східні регіони нашої держави. А є ще й Туреччина, Румунія, інші держави, які не проти скуштувати «ласого шматка» України.